«ОСТРІВНА ОНТОЛОГІЯ» ХОРЕОГРАФІЇ В ЄВРОПЕЙСЬКІЙ КУЛЬТУРІ ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ

Abstract

Презентована проблема онтологічних імплікацій сценічного синтезу в європейській культурі початку ХХ ст., епіцентром якого були Дягілєвські сезони в Парижі. Мета статті – визначити феномен маргіналізації класичної культури в контексті еволюції хореографії ХХ ст. Методологію дослідження становить системний, компаративний підхід, метод культурно-історичної реконструкції, що дають можливість здійснити аналіз авторських моделей хореографії, які реалізували інтенції традиціоналізму та опіру деструкції класичної мови балету. Наукова новизна статті полягає у тому, що визначено диспозитив класики і неокласики як певного у-топосу, острівної онтології класичного та неокласичного танку, що зберігає культурно-історичний потенціал хореографічної культури ХХ ст. Охарактеризована творчість провідних хореографів, що зберігали та реконструювали традиційні народні, фольклорні, міфологічні мотиви танку. Ексцентрика їх хореографічної поетики походить від кінематографу, від Чарлі Чапліна, що свідчить про наскрізну реальність синтезу неокласики в мистецтві.

Keywords

• хореографія
• сценічний образ
• острівна онтологія
• маргінальні практики культури
• диспозитив