Культура і мистецтво у сучасному світі (May 2019)
Абсолют, ідея, ідеал у філософській традиції
Abstract
Мета дослідження – eксплікувати категорію «абсолют» у філософській рефлексії як граничну настанову культуротворчості, мистецтва. Об’єктом наукового дослідження є єдність філософської та культурологічної рефлексії, предметом наукового дослідження є категорія «абсолют» у філософській рефлексії. Методологія дослідження базується на культурно-історичній реконструкції абсолюту як безумовного, необмеженого принципу, як філософської категорії, яка визначає основу світобудови, повноту буття і досконалість світу. Для цього були використані методи аналізу та синтезу, структурний метод, системний та компаративний підходи. Наукова новизна полягає у тому, що визначені онтологічні означувані абсолюту: основа, повнота як певна ціннісна метрика (інтенсивної та екстенсивної) вдосконалення світу людини, прагнення досягти найвищого ступеня гармонії, яка рефлектується в єдності людини і світу. Висновки. Отже, можемо стверджувати, що після Другої світової війни філософи відкрили світ екзистенційної нескінченності буття, коли К. Яперс починає говорити про метафізичну провину, а ще більш відверто це засвідчив М. Бубер, який стверджує, що прадистанціювання як ставлення людини до Бога є основою ставлення людини до людини. Ці філософи породжують такі ходи думки в філософії, які, безумовно, стосуються Абсолюту як ідеалу. Зауважимо, що питання про Абсолют є нескінченним, як і питання про сутність філософії в її традиції, але воно має своє ядро, яке корениться в тому, що телеологія як цілепокладання у людському бутті знаходить свою завершеність у теоцентризмі, діалозі або полілозі з Абсолютом, зустрічі з великим Іншим. Думка-зустріч феноменологічно чітко структурована як конституювання «Я» і світу одночасно, як конституювання Абсолюту. Це дає надію і бентежить одночасно, допомагає зрозуміти, що існування «Я» в іншому, інобуття – це певна відчуженість як інобуття «Я» музиканта, виконавця, композитора, філософа.
Keywords
