ТЕХНОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ СТВОРЕННЯ М’ЯКИХ ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ ДЛЯ ЛІКУВАННЯ ГНІЙНИХ РАН

Abstract

Вступ. Лікування ран та ранової інфекції є важливою проблемою як для військової, так і загальнодержавної системи охорони здоров’я України. На сучасному етапі основоположним підходом до лікування гнійних ран є патогенетична спрямованість відповідно до фази ранового процесу, що включає наступні етапи: активну хірургічну обробку; додаткову обробку післяопераційної рани; раннє закриття ранового дефекту; дренування рани; антибактеріальну терапію; усунення факторів, що уповільнюють загоєння. Мета дослідження - аналіз сучасних технологічних підходів до створення м’яких лікарських засобів для лікування гнійних ран. Матеріали та методи дослідження. У роботі використані національні та міжнародні літературні джерела; застосовано методи системного аналізу і бібліо-семантичного дослідження. Результати дослідження. Узагальнено підходи Державної фармакопеї України, Європейської фармакопеї, Фармакопеї США та інтегрованих класифікацій, запропонованих рядом науковців, щодо класифікації м’яких лікарських засобів. Визначено основні фармацевтичні фактори, що впливають на ефективність та якість м’яких лікарських засобів: фізичні властивості активних фармацевтичних інгредієнтів та допоміжних речовин, природа та кількості основи-носія і допоміжних речовин, що входять до складу лікарського засобу, вид лікарської форми і технологічні операції, здійснені при її виготовленні. Основи-носії є важливими складовими м’яких лікарських засобів, оскільки становлять 90 % і більше від загальної маси та впливають на активність лікарських речовин і реологічні властивості лікарської форми. Визначено, що відповідно до вимог Державної фармакопеї України, класифікація основ м’яких лікарських засобів проводиться за ознаками спорідненості до води та типу дисперсної системи. Фармакопеєю США використовується додаткова диференціація за здатністю абсорбувати воду, що обумовлює виділення чотирьох класів основ для мазей: вуглеводневих, абсорбційних, водно-змивних та водорозчинних. Проведений аналіз результатів досліджень показав, що клінічно обгрунтованим для місцевого лікування ранового процесу є використання мазей на гідрофільних та емульсійних основах, яким притаманні дегідратуюча дія та здатність ефективно проводити активні фармацевтичні інгредієнти до ранових каналів та порожнин. Висновки. М’яким лікарським засобам належить провідна роль в місцевому лікуванні гнійних ран, оскільки вони забезпечують досягнення оптимальної концентрації активних фармацевтичних інгредієнтів в ділянці ураження, забезпечуючи високу терапевтичну ефективність та пролонговану дію з мінімальними проявами побічної дії складових компонентів. Вирішальне значення при розробці м’яких лікарських засобів для лікування гнійних ран мають фармацевтичні фактори: фізичні властивості лікарських речовин, природа та кількості основи-носія і допоміжних речовин, що входять до складу лікарського засобу, вид лікарської форми і технологічні операції, здійснені при її виготовленні. На сучасному етапі доцільною є розробка комплексних препаратів для певних фаз ранового процесу, що дозволяють одночасно впливати на декілька факторів патогенезу. Визначено, що для лікування гнійних ран в першій фазі ранового процесу доцільно застосовувати м’які лікарські засоби з сильно вираженою і тривалою осмотичною активністю, у другій фазі - з помірною осмотичною активністю, у третій фазі ранового процесу лікарські засоби повинні попереджати висихання ранової поверхні, захищати і стимулювати ріст грануляцій.

Keywords

• гнійна рана, рановий процес, м’які лікарські засоби, огляд