Вісник Київського національного університету культури і мистецтв. Серія: Сценічне мистецтво (Apr 2024)
Особливості когнітивно-комунікативного простору монодрами як «драми дискурсу»
Abstract
Мета — дослідити особливості когнітивно-комунікативного простору монодрами та виявити основні концепти й структурні елементи, що дають змогу визначити цей жанр як «драму дискурсу». Методологія дослідження передбачає застосування мультидисциплінарного підходу, у межах якого автор опирається на теорії драматургії, жанру та дискурсу, а також послуговується феноменологічним підходом, культурно- історичним методом і методом когнітивно-дискурсивного аналізу. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше здійснено спробу концептуалізувати когнітивно-комунікативний простір монодрами саме як «драми дискурсу», указавши на його сутнісні ознаки та виділивши складники. Висновки. Визначено, що когнітивно- комунікативний простір монодрами — це структура, що об’єктивно існує, до складу якої входить синергія когнітивних просторів драматурга й читача / глядача на засадах полілогічної моносуб’єктності (проєктування назовні через уособлення різних сторін і втілення в кількох персонажах «Я-інших») «нетипового» головного героя та перформативної дискурсії, де статус події мають самі висловлювання персонажів, які є ланцюгом мовних жестів подієвого характеру. Доведено, що відродження монодрами наприкінці ХХ ст., її модифікації та трансформації тісно пов’язані з переосмисленням ключового структурного аспекту когнітивно-комунікативного простору: від суб’єктоцентризму до розсіювання «Я» в полілогічних структурах. Експерименти сучасних українських авторів із семантикою та поетикою образів, які тривають з 90-х рр. ХХ ст. і дотепер, відзначаються поглибленим ліро- психологізмом, формуванням «монодраматичної» мови із застосуванням постмодерної деконструкції та творчими пошуками в межах жанрового модусу. В основу архітектоніки когнітивно-комунікативного простору монодрами як «драми дискурсу» покладено «асоціативно-метонімічний» принцип, який підкреслює його відмінність від агонально- діалогічної дискурсивної практики драми та детермінує хронотоп суб’єкта дії, мотиви пам’яті, інтертекстуальні зв’язки тощо.
Keywords
