Tactum intrinsecum і гносеологічні контроверзи філософії Т. Кампанелли

Abstract

Філософія доби Відродження (XV–XVI ст.) передбачає наявність світоглядних детермінант, що мають глибинний герметичний сенс. Із розвитком гуманітарного знання необхідним стає прагнення визначити послідовність суджень теоретичного й наукового змісту. Людина, як специфічний мікро-макрокосм, у площині буття набирає універсальних рис, пов’язаних із визначенням метафізичних основ пантеїстичної діалектики. Цілий комплекс ідей пантеїстичного і магічного розуміння природи, що уособлює ідею вічного творення, вибудовує Т. Кампанела. Автор статті обстоює тезу про те, що теоретична спадщина італійського мислителя має значення для поглиблення внутрішніх зв’язків між отологічними і теоретико-пізнавальними детермінантами гуманістичної традиції.

Keywords

• Відродження, буття, людина, душа, магія, пізнання, вічність, досвід, трансцендентне