Синопсис: текст, контекст, медіа (Oct 2022)
Джерела Шевченкової обізнаності з японською культурою
Abstract
Предмет дослідження у пропонованій статті — лектура Шевченка в аспекті його обізнаності з Японією. Чільною проблемою виступає пояснення змісту кількох щоденникових записів, у яких згадуються японці, «щось японське» і «японська комедія», що зумовило мету — з’ясувати коло друкованих джерел відомостей поета про Японію. У процесі дослідження використано традиційні засоби й методи літературного джерелознавства, а також метод філологічного прочитання. Ураховано напрацювання попередників, зокрема Леоніда Большакова і Миколи Сулими, до міркувань яких запропоновано кілька коректив. Автор статті вважає перспективним шляхом пошуку ретельний перегляд доведеної поетової лектури, зокрема періодики. Новизна статті полягає в тому, що в результаті такого підходу вперше обґрунтовано залучення до кола Шевченкового читання статті Євгенія Корша з циклу «Япония и японцы» (1852), яка, безперечно, була для засланця одним із посутніх джерел інформації про цю далекосхідну країну, її політичний устрій, культуру. Великий пасаж у статті Корша присвячено опису театру і, зокрема, крикливої декламації акторів, яка, ймовірно, запам’яталася Шевченкові. Результати дослідження. Підтверджено міркування Миколи Сулими, що український поет був обізнаний із циклом опублікованих у «Морском сборнике» (1855) статей Івана Гончарова «Русские в Японии в конце 1853 и в начале 1854 годов», які пізніше увійшли до книжки нарисів «Фрегат “Паллада”». Водночас слід обережніше трактувати стилістичний вплив російського письменника. Шевченко, як і Гончаров, як і багато інших його сучасників, вживав слово «комедія» в описаних контекстах у суто побутовому значенні, а не в термінологічному. Ясна річ, у Шевченка йдеться не про японську лялькову комедію: він лексично поєднав лялькову виставу з комедією, ситуативно помітивши в архієрейській службі в Нижньому Новгороді «щось японське». Натомість вислів «японська комедія», схоже, справді з’явився під враженням від описів японського театру з його галасливими акторами, у якому, за переконанням поета, очевидно, не було гармонії та витонченості, що й дало підставу для порівняння з хресною ходою в московському Кремлі. У слововживанні в щоденнику, зокрема в порівняннях, Шевченко залишався доволі оригінальним, а часом, як у згадках про «японське», був суб’єктивним, що не дає змоги однозначно витлумачити ці записи.
Keywords
