Аналітично-порівняльне правознавство (Mar 2024)

Генезис розвитку відповідальності за посягання на об’єкти археологічної спадщини: радянський період (1917 р. – 1991 р.)

  • A.O. Valuiev

DOI
https://doi.org/10.24144/2788-6018.2024.01.85
Journal volume & issue
no. 1

Abstract

Read online

Статтю присвячено дослідженню радянського періоду розвитку відповідальності за посягання на об'єкти археологічної спадщини. Визначено основні правові акти притаманні цьому періоду. Дослідивши особливості радянського періо­ду встановлено, що за час існування радянської держави регламентація відповідальності за пося­гання на культурні цінності, культурну та архео­логічну спадщину зазнала істотних змін, унаслі­док чого цей період може бути поділений на два етапи. Перший етап характеризується тим, що куль­турні цінності перестають бути предметом спе­ціальної охорони, виступаючи предметом злочи­ну, вони підлягають охороні кримінальним зако­ном у загальному порядку, якщо підпадають під їх дію. На законодавчому полі домінують супе­речливі, ідеологічно вивірені правові акти. Так, КК УСРР 1922 року характеризувався слабкою правовою охороною культурних цінностей. Крім того, пробілом кримінального законодавства УРСР була відсутність закріплення інших видів посягань на культурні цінності, а саме: роз­крадання, знищення або пошкодження тощо. У наступному КК УСРР 1927 року містилася лише одна норма, що охороняла пам'ятники історії і культури від злочинних посягань. Встановлюва­лася відповідальність за приховування колекцій і пам'ятників старовини і мистецтва, що підляга­ють реєстрації, обліку або передачі в державні сховища. На другому етапі (із середини 40-х р. ХХ ст.) відбувається поступове усвідомлення дер­жавою і суспільством суспільної небезпеки посягань на культурні цінності. Оновлюється законодавство, запроваджується і поступово посилюється відповідальність за знищення або пошкодження пам'яток історії та культури. КК УРСР 1960 року з одного боку, скасував такий склад злочину, як утаєння колекцій і пам'яток старовини та мистецтва і архівних матеріалів, що підлягають реєстрації, облікові або переда­чі до державних сховищ, з іншого - ввів від­повідальність за знищення або пошкодження пам'яток культури. В 1983 році розширюється коло предметів, на яке могло бути здійснено посягання в межах ст. 207 КК УРСР. В 1991 році приймається Закон СРСР «Про кримінальну та адміністративну відповідальність за порушен­ня законодавства про охорону і використання пам'яток історії та культури», який встановлю­вав кримінальну відповідальність за такі зло­чинні діяння: умисне знищення, руйнування або псування пам'яток історії та культури (абз. 1 ст. 1); умисне знищення, руйнування або псування пам'яток історії та культури, вчинені повторно або такі, що спричинили тяжкі наслід­ки (абз. 2 ст. 1); наруга над пам'яткою історії та культури, вчинене з винятковим цинізмом (ст. 3); наруга над пам'яткою історії та культу­ри без ознак, передбачених статтею 3 (ст. 5). Зазначені вище положення мали бути включені до кримінальних та адміністративних кодексів союзних республік. Однак відповідні зміни до КК УРСР внесені законодавцем не були.

Keywords