САКРАЛЬНА ФУНКЦІЯ СВЯТКОВОГО ПИРОГА У ДАВНІХ РИМЛЯН: ОНОМАСІОЛОГІЧНИЙ І КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТИ
Abstract
Представлено еволюційні зміни в сучасній культурі святкування, ознаки "десакралізації" традиційних святкових практик порівняно з давніми урочистими обрядами "служіння божеству", зокрема, властивими грекам і римлянам. Згідно з теорією ритуалу В. Тернера, визначено багаторівневу структуру (символьну, ціннісну, телеологічну й рольову) універсального феномену та важливу сакральну функцію, що забезпечує єдність усіх його складових. Окреслено обряд жертвоприношення як найважливіший святковий ритуал, метою якого було створити канал спілкування між небесним і земним, між богами й людьми. З'ясовано призначення різних видів тваринних і рослинних жертв, доведено існування зв'язку між видом офіри і культом божества, його зооморфними та фітоморфними атрибутами, що мало гарантувати вибір жертви за вподобаннями божества. Давні греки й римляни традиційно жертвували Зевсу / Юпітеру биків, Гері / Юноні – корів, Посейдону / Нептуну – коней, Деметрі / Церері – колосся злаків, а ті, у кого бракувало коштів для купівлі тварин, обирали тваринно-рослинні субститути кривавих жертв – пироги у формі анімалістичних фігурок. Обґрунтовано сакральну функцію святкового бенкету після обряду жертвоприношення, коли спільне споживання їжі символізувало злагоду між богами і людьми, мало на меті заручитися підтримкою небожителів, забезпечити отримання божественної милості. Проаналізовано назви борошняних виробів, зокрема, пирогів, що їх використовували давні римляни як безкровні жертви під час публічних жертвоприношень і святкових ритуалів у родинному колі. Зроблено висновок щодо метафтонімії як основного способу номінації, представлено типові мовні формули посвяти й наведено приклади вживання назв пирогів у творах таких відомих римських авторів, як Катон, Овідій, Горацій, Марціал та ін. Визначено дериваційну спільність назв святкових пирогів та узливань як різних видів офіри, що походять від латинського дієслова libare – жертвувати.
