Координати дому: символічні простори роману Вікторії Амеліної «Дім для Дома»

Abstract

Стаття присвячена одній із ключових тем сучасної української літератури — реконструкції індивідуальної історичної пам’яті. Для аналізу обрано один із символічних образів, які представляють сконденсовану модель сприйняття власного минулого — образ Дому. Методологічною стратегію автора став філологічний аналіз, поєднаний із міркуваннями літературознавців, соціологів, філософів, істориків та ін. про сприйняття Дому як сакрального місця у свідомості людини кінця ХХ — початку ХХІ століття. Дослідження також скероване на порівняння моделей сприйняття минулого персонажами роману Вікторії Амеліної «Дім для Дома» та Станіславом Лемом у книзі спогадів «Високий Замок». Інтертекстуальне прочитання двох творів дає змогу виокремити особливий тип сприйняття минулого та Дому як місця зустрічі минулого і майбутнього: як географічної пустки, частини травматичного ландшафту, не об’єднаного спільними родинними спогадами, та цілісної частини культурно-географічного ландшафту, який є продовженням «я» автора чи персонажа в прозі. На основі такої класифікації можуть бути виокремлені два типи конфлікту в сучасній українській прозі, присвяченій родинним історіям: ті, у яких сюжетна колізія розгортається довкола реконструкції індивідуальної історичної чи родинної пам’яті і Дому як місця пам’яті, та ті, у яких така реконструкція неможлива через втрату символічного зв’язку з минулим, формування амбівалентного ставлення до Дому як символічного простору.

Keywords

• Дім
• історична пам’ять
• родинна історія
• ідентичність
• роман