Релігійна свобода (Dec 2019)
Зародження ідеї особистості, свободи думки і совісті в епоху античності
Abstract
Стаття присвячена зародженню ідеї свободи совісті, яка, на думку автора, з'явилася в епоху класичної античності. Раніше, в первісно-общинному соціумі і в епоху ранньої античності, де панувала міфологічна свідомість, людство ще не мислило про свободу. Водночас у стародавніх епосах різних народів, у Біблії та інших історичних джерелах ми знаходимо факти, які засвідчують непереборне людське прагнення до незалежності, до свободи: прояви сумніву, непослуху, вільнодумства та дій, що суперечили традиціям, встановленим правилам і нормам, а також бажання звільнитися від впливу останніх. Сумнів, вільна думка постають глибинним вираженням “свободи духу”, що є, за словами св. Августина, “самою свобода”. Вже в давню епоху людського буття в релігійно-міфологічній свідомості формуються уявлення про те, що сама людська сутність передбачає можливість непокори, соціальної девіації, те, що “покірність” вільної людини відрізняється від абсолютної і безумовної покори. В певний період, період “осьового часу”, майже одночасно (в історичному вимірі) заявили про себе Заратуштра (VІ ст. до н.е.), Будда (564-483 до н.е.), Конфуцій (551- 479 до н.е.); на Близькому Сході, в Палестині, проповідували іудейські пророки, в Греції в ті роки появилися філософи Фалес, Парменід, Сократ і Протагор. Деміфологізація свідомості порушує традиційні зв’язки людини з традиціями племені, роду, з різними приписами й нормами релігійного характеру. Настає пора рефлексії: осмислення людиною власних дій, специфіки її духовного світу. Йдеться про перехід від ритуально-міфологічної свідомості первісної людини до саморефлективного, абстрактного, спекулятивного й аналітичного мислення. Людина починає усвідомлювати своє буття і саму себе, проростає і розвивається індивідуальна свідомість, важливою іпостассю якої постає прагнення індивіда до свободи. В античній Греції уже в цю добу індивідуальне “Я” робить перші кроки, щоб виділитися з общинно-родового “Ми”. Появляються окремі особистості-філософи, які, всупереч традиціям, проповідують нові етичні та релігійні ідеї, нові знання, сприяють трансформації людської свідомості, демонструючи й утверджуючи своє прагнення до свободи, поки що без понятійного її осмислення. Стаття розкриває етапи розгортання ідей свободи і совісті, аналізує думки окремих грецьких філософів, зокрема Сократа та Аристотеля, пояснює зародження цих ідей саме в період розквіту полісу, чиї демократичні принципи організації спільнотного життя сформували вільну людину, громадянина, свободу думки, слова, переконань. Античність заклала фундамент усієї західної свідомості свободи – як реальності свободи, так і її ідеї (Ясперс), зокрема й ідеї свободи совісті, що знайшло свій подальший розвиток у християнстві.
Keywords
