Флорентійський неоплатонізм Марсіліо Фічіно

Abstract

Філософія доби Відродження, а саме XV–XVI ст. передбачає наявність світоглядних детермінант, що мають глибинний герметичний сенс. Із розвитком гуманітарного знання необхідним стає прагнення визначити послідовність суджень теоретичного й наукового змісту. Людина як специфічний мікро-макрокосм у площині буття отримує універсальні риси, пов’язані з визначенням метафізичних основ пантеїстичної діалектики і неоплатонізму. М.Фічіно вибудовує цілий комплекс ідей розуміння природи, що уособлює ідею вічного творення. Автор статті обстоює тезу про те, що теоретична спадщина італійського мислителя має значення для поглиблення внутрішніх зв’язків між отологічними і теоретико-пізнавальними детермінантами гуманістичної традиції.

Keywords

• Відродження, буття, людина, душа, магія, пізнання, вічність, досвід, трансцендентне