Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Історія (Dec 2020)

Формування нормативно-правової бази пам’яткоохоронної діяльності в радянській Україні (1919–1926 рр.)

  • Oleksandr Serhiiovych Novak

DOI
https://doi.org/10.26565/2220-7929-2020-58-04
Journal volume & issue
no. 58
pp. 57 – 71

Abstract

Read online

У статті досліджується процес формування нормативно-правової бази охорони пам’яток в радянській Україні у 1919–1926 рр. За цей час простежується еволюція підходів до збереження надбань минулого. Виокремлено два етапи формування спеціального законодавства, рубежем між якими був 1922 р. Під час першого етапу представники більшовицького режиму, відповідальні за культурну політику, досить мало уваги приділяли пам’яткоохоронній діяльності. Особливо помітними кризові явища в галузі охорони історико-культурного надбання стають під час кампанії із вилучення церковних цінностей (1922 р.). У цей період пам’яткоохоронна галузь регулювалася нормативно-правовими актами, прийнятими у радянській Росії. Рецепція загальноросійських нормативно-правових актів у радянських республіках, в тому числі – УСРР, зазвичай відбувалася пізніше та без чіткого механізму імплементації. При цьому, галузеве законодавство спершу з’явилося в галузі охорони музейних цінностей та архівних фондів. Після переходу до політики «коренізації» в радянській Україні, у пам’яткоохоронній галузі поступово виокремилися республіканські особливості. Підсумком цього процесу можна вважати ухвалення положення «Про пам’ятки культури й природи» (16 червня 1926 р.). У статті акцентується увага на особливостях фінансування видатків, класифікації пам’яток та активній участі громадськості, що можна вважати республіканською специфікою радянської України. Зазначається, що після утворення у 1926 р. крайових інспектур і комітетів охорони пам’яток культури та природи можна казати про паралельне існування державних і громадських пам’яткоохоронних структур. Робиться висновок, що процес формування нормативно-правової бази охорони історико-культурного надбання в УСРР протягом 1919–1926 рр. не був лінійним. Впровадження спеціальних республіканських норм щодо регулювання пам’яткоохоронної діяльності стало можливим завдяки досвіду та активності представників вітчизняного фахового середовища.

Keywords