Український селянин (Dec 2022)
Генеза, динаміка та сучасний стан наукового дискурсу з проблеми голоду 1921–1923 рр. в УСРР в українській історіографії
Abstract
Мета статті – концептуальне осмислення ґенези, розвитку та сучасного стану наукової полеміки з проблеми голоду 1921–1923 рр. в українській історіографії на основі критичного аналізу історіографічних джерел. Наукова новизна публікації визначається аналізом концептуальних засад наукової спадщини українських істориків з проблеми голоду 1921–1923 рр. в Україні. Висновки. Дослідження голоду 1921–1923 рр. в українській історіографії започатковано північно-американськими істориками української діаспори в колоніальна-імперському дискурсі, згідно з яким голод розглядався як наслідок колоніальної політики російського окупаційного уряду, спрямованої на грабунок ресурсів України і денаціоналізацію українців. На основі такого методологічного підходу було сформовано концепцію зумовленості цього голоду «голодовою політикою» більшовиків, що мала на меті використання неврожаю для придушення повстанського руху українців. В 1950-х рр. для характеристики голоду 1921–1923 рр. було використано термін «штучний голод», який раніше використовувався як функціональний синонім Голодомору 1932–1933 рр. З 1980-х рр. ленінська «голодова політика» почала розглядатись як модель організації Й. Сталіним Голодомору 1932–1933 рр., а з 2020-х рр. – як складник політики геноциду українців ленінсько-сталінським керівництвом. Вітчизняна історіографія проблеми формувалася в межах совєтського історіографічного процесу. Засадничі принципи совєтської концепції голоду закладались у працях партійно-совєтських діячів початку 1920-х рр. на принципах марксистсько-ленінської методології. Її класовий, партійний та імперський характер методологічно, фактологічно і тематично обмежили дослідження історії голоду. Остаточно совєтській ідеологічний конструкт історії голоду був сформований російськими істориками в 1970-х рр. з окремих історичних міфологем. Він уявляв імперсько-колоніальний міф, який приховував справжню причину голоду в УСРР – антиукраїнську колоніальну політику московського партійно-совєтського центру. Совєтській міф голоду служив компонентом ідеологічного колоніалізму в Україні. Позитивні зміни у вітчизняній історіографії намітились із другої половини 1980-х рр. Українські вчені зробили спроби пошуку нових теоретико-концептуальних засад вивчення історії голоду. Визначаючи концептуальні засади сучасної вітчизняної історіографії першого масового штучного голоду в совєтській Україні, варто зауважити, що її розвиток розпочався в руслі тоталітарної парадигми, тоді як імперсько-колоніальний дискурс певний час залишався на маргінесі. Намагаючись вирватися з доволі механістичної схеми висвітлення совєтської історії, дослідники удавалися до методологічного досвіду зарубіжної західної історіографії. Вони зробили чимало, щоб очистити історіографічний простір від імперсько-колоніальних міфів російської історіографії. З 2000-х рр. історія першого голоду в совєтській Україні починає розглядатися і в дискурсі геноциду. Особливістю розвитку української історіографії першого совєтського голоду в останній час стало поширення його тлумачення спочатку як штучного або навмисно організованого, а з часом, на підставі виявлення раніше невідомих фактів масового голоду в 1922–1923 рр. не тільки в офіційно голодуючих (південно-східних), а й інших місцевостях – як «масового штучного».
Keywords
