Військова справа у Золотій Орді і Турані: компаративний аналіз
Abstract
Мета статтi – історична реконструкція найважливіших компонентів військової справи Золотої Орди і Турану, їх порівняльний аналіз, встановлення спільних рис і відмінностей, а також уточнення причин соціального і військово-технічного характеру, які зумовили військову поразку і наступний занепад Улусу Джучі. Методологiя дослiдження, крім дотримання принципів об’єктивності та історизму, полягала в послідовному застосуванні методу історичної компаративістики, його евристичної, аналітичної, дескриптивної функцій та функції виявлення запозичень і впливів. Наукова новизна міститься у системному використанні порівняльного аналізу військової справи в Улусі Джучі і в державі Тимура, встановленні ефективності трансферів і тяглості елементів військового мистецтва монгольської і тюркської етнічних спільнот. Висновки. Встановлено, що військова справа держав чингізидів базувалася на монгольських військових традиціях і досвіді. В основі військової організації країн була десяткова система і структурування на праве, ліве крила і центр. У Золотій Орді й Улусі Чагатая збереглася загальна військова повинність. Мобілізаційний ресурс складав сотні тисяч підготовлених вояків – кіннотників. З’ясовано, що навчання майбутнього поповнення відбувалося органічно у виробничому і побутовому повсякденні номадів. Велике значення для військової організації і тактики мало облавне полювання. Армії Золотої Орди і Турану складалися з легкої і важкоозброєної кінноти. Встановлено, що у війську Тимура піхота займала вагоме місце і виконувала не допоміжну роль, а важливі бойові завдання. Тимур як полководець першим серед спадкоємців монгольских бойових принципів помітив нову тенденцію у військовій справі. Доведено, що армія Золотої Орди успішно володіла основними тактичними прийомами номадів: «хоровод», «вороняча зграя», «шіучі» і «тулгама». Обхід противника з одного або двох флангів і заходження йому в тил під час битви – «тулгама» був найефективнішим тактичним прийомом військ держав чингізидів. З’ясовано, що туранська армія під командуванням Тимура змогла протиставити «тулгама» власні організаційні і тактичні новації. Кінні корпуси правого і лівого крила Тимур прикрив «канбулами» – охоронними корпусами, які чисельністю не поступалися основним підрозділам і мали чітке завдання – не допустити обхід кінноти противника з флангів. Разом із корпусом авангарду вони перебували попереду у бойовому строю. Найважливішою новацією Тимура стало запровадження потужного ар’єргарду – корпусу латників із двадцяти кошунів. На відміну від золотоординців, Тимур поповнив військове мистецтво системним використанням резервів. Встановлено, що військова організація Золотої Орди і Турану перебувала у тісному взаємозв’язку із соціальною структурою. Улус Джучі у середині ХІV ст. пережив політичну кризу «Велику зам’ятню», у результаті чого посилилився відцентровий рух. Улуси після періоду політичної анархії закріпилися за кланами джучидів. Тенденція феодалізації й ослаблення центральної влади виразилася у появі в Золотій Орді посади беклярбека – темника. Роздача ханом Тохтамишем суюргалів – ленних володінь з метою збільшення кількості своїх прихильників не зміцнила його влади, а в армії це проявилося у формі зрадництва командирів – огланів і беків. Держава Тимура перебувала у стадії піднесення, пожалування улусів і суюргалів супроводжувалося встановленням чітких військових зобов’язань. Тенденція феодалізації ще не далася взнаки в Турані, що зумовило більшу згуртованість і мотивованість війська Тимура у його протистоянні з Тохтамишем.
Keywords