ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ЕТІОПАТОГЕНЕТИЧНОГО ЛІКУВАННЯ НОВОНАРОДЖЕНИХ З ГАСТРОШИЗИСОМ

Abstract

Вступ. Публікація присвячена проблемним питанням лікування новонароджених з гастрошизисом (ГШ) та високим рівнем інтраабдомінальної гіпертензії в умовах вираженої вісцеро-абдомінальної диспропорції. Мета роботи – на власному клінічному досвіді спостереження та лікування новонароджених з (ГШ) представити сучасний стан даної проблеми на регіональному рівні. Матеріал та методи дослідження. В основу дослідження покладено аналіз обстеження і лікування 29 новонароджених з ГШ. Розподіл хлопчиків і дівчат був майже однаковий – 16 (55,17%) хлопчиків і 13 (44,83%) дівчат. Недоношених – 23 (79,31%) дитини. Комплекс діагностичних заходів включав: клініко-лабораторні дослідження, рентгенологічні методи дослідження (при необхідності - з застосуванням контрастних речовин), ультразвукові дослідження та допплерографія, вимірювання внутрішньочеревного тиску, гістологічні дослідження операційного матеріалу. Результати дослідження. За допомогою пренатального УЗД отримували дородову інформацію про вроджений дефект ПЧС. (ГШ) у плода в більшості випадків діагностують до 20 тижня гестації. У групі досліджуваних нами жінок пренатальне УЗД було проведено у 13 (44,83%) вагітних. Отримано 2 хибних результати дослідження. Рентгенологічне обстеження дитини з (ГШ) необхідне для виявлення кишкової непрохідності, некрозу чи перфорації кишки. Серед досліджуваних нами пацієнтів у 2 клінічних спостереженнях були виявлені атрезії здухвинної кишки. При аналізі показників ВЧТ у хворих з (ГШ) виявлено, що високий рівень внутрішньо-черевної гіпертензії спостерігався у хворих з (ГШ) приблизно у 70% випадків. Це свідчить, що хворі з (ГШ) мають високий ступінь операційно-наркозного ризику. Основні лікувальні заходи включають наступні кроки: адекватну передопераційну підготовку, анестезіологічне забезпечення та вибір адекватних периоперативних методик з урахуванням ступеня ІАГ та вісцероабдомінальної диспропорції. У залежності від стану дитини, виду (ГШ) та рівня ІАГ хірургічна тактика відбувалась за такими 2 варіантами: • Первинна радикальна операція. • Етапне хірургічне лікування. Аналізуючи результати дослідження, можна відзначити, що всього після операції померло 8 новонароджених, що склало 27,59% (до 2005 року цей показник був 56-60%). Основними причинами смерті були дихальна недостатність, неонатальний сепсис і несприятливий преморбідний фон (глибока недоношеність, тяжка супутня патологія, множинні вроджені вади розвитку). Висновки. 1. Успіх лікування дітей з (ГШ) залежить від ранньої діагностики патології, яка має бути пренатальною, та усунення суперечностей в тактиці лікування. 2. Перед ушиванням дефекту черевної стінки у новонароджених з (ГШ) необхідно проводити вимірювання ВЧТ, оскільки інтраабдомінальна гіпертензія призводить до суттєвого погіршення механічних властивостей легень, гемодинамічних порушень, олігурії, ішемії кишечника, зниження органної перфузії, що необхідно враховувати при проведенні передопераційної підготовки і анестезіологічному забезпеченні хірургічного втручання у цих пацієнтів. 3. Рівень ІАГ у пацієнтів з (ГШ), який у 68,96% випадків є високим, має бути показом до вибору методу хірургічної корекції вади – відмови від радикальної пластики черевної стінки та переходу до етапного втручання або інших хірургічних методик, які передбачають збільшення обсягу черевної порожнини. 4. Зниження летальності у новонароджених з (ГШ) до 27,59% обумовлено насамперед впровадженням в практику неонатальної хірургії етіопатогенетичних підходів до ранньої діагностики, передопераційного ведення, анестезіологічного забезпечення та хірургічної корекції даної патології

Keywords

• гастрошизис; новонароджений; інтраабдомінальна гіпертензія; вісцеро-абдомінальна диспропорція; хірургічна корекція