Проблема викладання релігієзнавчих наук в українських навчальних закладах. Актуальність впровадження ідеологічних засад в школах післявоєнної України та світова практика

Abstract

В статті досліджено проблему викладання релігієзнавчих наук в українських навчальних закладах, визначено практичну та ідеологічну доцільність для впровадження предметів морально-духовного спрямування в державних школах. Наголошено, що після проголошення незалежності України важливе місце посіли закони про свободу віросповідання, як суб’єктивне юридичне право, та релігійні організації, як інструмент та система задоволення релігійних потреб.Також проаналізовано основні закони, підзаконні акти та укази що забезпечують право на свободу віросповідання в Україні та нормативно-правові документи, які як юридичний механізм забезпечують потреби громадян на отримання освіти. Звернуто увагу, що ст. 53 Конституції України не тільки гарантує право на освіту, але й визначає обов’язковість повної загальної середньої освіти, а також на те, що згідно законів України, діє політика чіткої секуляризації школи і церкви. Зауважено, що визнання державою дипломів та дозвіл на заснування релігійними організаціями навчальних закладів, де поряд з світською будуть викладатись і релігійні дисципліни, повністю відповідає вимогам міжнародного права. Здійснено аналіз статистичних даних про наявні релігійні організації, та на його основі визначено домінантну авраамічну релігію яка якісно превалює на сьогодні в Україні. Звернуто увагу на принципи роботи приватних шкіл різного релігійного спрямування що акредитовані МОН України та видають документи про освіту державного зразка. Приведено приклади присутності чи секуляризації автохтонних релігій, церков чи філософсько-ідеологічних течій в школах деяких країн, та проаналізовано їх вплив на суспільство. Проведено аналіз розвитку взаємодії держави і церкви в освітніх процесах у державних школах в Україні. Наголошено, що угоду про співпрацю між Міністерством освіти і Всеукраїнською Радою Церков і релігійних організацій можна вважати путівником у взаємодії держави та церкви, та нажаль на сьогодні не розроблено нормативно-правового механізму, який би врегульовував і врегламентовував закладені в угоді наміри. Зроблено висновки про те, що Міністерство освіти разом з представниками церков повинні розробити курс духовно-морального спрямування і запровадити предмет з історії та філософії української духовності. Такий курс має стати фундаментом для формування основ громадянської свідомості і базуватись на принципах толерантності, плюралізму, демократичності, самоповаги та самовдосконалення з обов’язковим означенням власної національно-історичної та культурної самобутності заради духовного відродження та зросту Української Держави.

Keywords

• релігія
• свобода віросповідання
• свобода совісті
• релігійна освіта
• особливий статус
• принципи рівноправності