Синопсис: текст, контекст, медіа (Jun 2023)
Пам’ять як жіночий простір у романі О. Забужко «Музей покинутих секретів»
Abstract
Предметом дослідження є концептуалізація пам’яті як жіночої сфери в романі О. Забужко «Музей покинутих секретів». Ключовою проблемою розвідки є інтерпретація образу жінки в романі в контексті національної та родової пам’яті. Мета дослідження полягає в тому, щоб з’ясувати жіночі домени, пов’язані з простором пам’яті в романі, а також висвітлити особливості образу жінки як хранительки пам’яті. Для досягнення поставленої мети застосовано такі методи, як описовий, герменевтичний, а також метод інтертекстуального аналізу. Новизна дослідження визначається тим, що жіночі образи в романі розглянуто з точки зору поняття тягаря репрезентації (Н. Ювал-Девіс) і з урахуванням концептуальних положень О. Забужко, окреслених в есе «Жінка-автор у колоніальній культурі, або Знадоби до української ґендерної міфології». У результаті дослідження встановлено, що сфера пам’яті в романі «Музей покинутих секретів» пов’язана з такими жіночими доменами: особливою жіночою творчістю (художньою трансформацією зруйнованих предметів побуту в роботах Владислави Матусевич); дівчачою грою в «секрети»; приватним простором дому, що протиставляється простору «офіційної правди»; інтимними відносинами та вагітністю. Жінки постають хранительками національної пам’яті й відтворювачками самої нації (через свою здатність народжувати), а також носійками містичного знання про минуле. У результаті дослідження простежуємо, як в особливому синтезі ґендерної та національної проблематики розвивається антиколоніальний дискурс «Музею покинутих секретів». Жінка в романі О. Забужко «обтяжена» тягарем репрезентації — у її тілесному бутті представлена національна гідність її країни. Відповідно помилка у виборі чоловіка сприймається як трагічна помилка героїні (Олени Довгань), спокутувати яку має її спадкоємиця (Дарина Гощинська). Образ Олени Довгань розглянуто як варіант іконічного образу Катерини, що є втіленням колонізованої України. Натомість в образі Дарини Гощинської вбачаємо особливий тип героїні, чиє інтимне життя є простором деколонізаційним. В інтимних відносинах Дарини та Адріяна відбувається реконструкція родинної пам’яті, у якій відображається пам’ять колективна — спогади про Голодомор та визвольну боротьбу УПА. Кульмінацією цих відносин є вагітність Дарини, що репрезентує звільнення України-жінки з-під влади чужинців і дає надію на перемогу у війні з колонізатором. Дослідження ґендерного аспекту постколоніальної пам’яті відкриває широкі перспективи в межах феміністичних студій літератури, літературних студій пам’яті й інших напрямів.
Keywords
