Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія Право (May 2024)
Публічне адміністрування інклюзивності в приватних закладах охорони здоров’я: кроки до рівності та доступності
Abstract
У статті проаналізовано стан публічного адміністрування інклюзивності в сфері охорони здоров’я. Особливу увагу автор приділяє ролі приватних закладів охорони здоров’я, які відіграють важливу роль у наданні медичних послуг в Україні, у забезпеченні доступності та адекватності медичних послуг для всіх груп населення, особливо для маломобільних груп. Автор звертає увагу, що в умовах воєнного стану та збройної агресії зросло навантаження на систему охорони здоров’я та загострилися проблема забезпечення інклюзивності медичних послуг у зв’язку зі зростанням випадків втрати кінцівок та отримання тілесних ушкоджень. Зазначено, що приватні заклади охорони здоров’я можуть стати провідниками для збору даних з метою визначення прогалин у забезпеченні рівного доступу до якісних та доступних медичних послуг для різних соціальних груп та розробки відповідних механізмів для закриття цих прогалин та впровадження інклюзивності. Проаналізовано міжнародні інструменти, такі як Загальна декларація прав людини, Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, Конвенція про права осіб з інвалідністю, Порядок денний у сфері сталого розвитку до 2030 року, які закладають основи інклюзивності в сфері охорони здоров’я. Також автор розглянув роль таких інструментів публічного адміністрування, як державні будівельні норми та рекомендації Міністерства охорони здоров’я України, у створенні безбар’єрного простору для всіх категорій маломобільних осіб: з порушеннями опорно-рухового апарату, зору, слуху, розумової діяльності тощо. Серед інших аспектів публічного адміністрування інклюзивності в сфері охорони здоров’я автор звертає увагу на недостатнє врегулювання питання комунікацій в колективі працівників закладу охорони здоров’я та між персоналом та пацієнтом; формальність працевлаштування осіб з інвалідністю бізнесом для закриття вимог законодавства щодо цієї категорії осіб. Зроблено висновок, що публічне адміністрування інклюзивності в закладах охорони здоров’я України здійснюється не поступово та планово, а у «турборежимі» з огляду на ситуацію в країні. При цьому приватні заклади охорони здоров’я мають змогу швидше вирішити ключові питання інклюзивності у сфері охорони: адаптувати робочі місця, навчити персонал необхідним комунікативним навичкам, інвестувати в переобладнання приміщень для приведення їх у відповідність державним будівельним нормам щодо створення безбар’єрного простору. Водночас є і певні ризики: це потребує значних фінансових витрат, що в умовах воєнного стану, коли більшість закладів намагаються втриматися на ринку медичних послуг, робить гіпотетичним яке-небудь суттєве покращення послуг.
Keywords