Монастирі та чернецтво Київської єпархії синодального періоду:регламентація діяльності в системі російського церковного законодавства
Abstract
Метою статті є з’ясування становища православних монастирів та чернецтва Київської єпархії ХІХ – початку ХХ ст. в умовах дії тогочасного російського церковного законодавства. Методологічною основою дослідження є принцип історизму та наукової об’єктивності, а також критичний, системний та порівняльний аналіз джерел. Застосування цих методів і принципів дозволило дослідити різні явища в динаміці та сукупності, враховуючи всі суперечливі чинники. Використання різних методів дало можливість відстежити на прикладі Київської єпархії синодального періоду дію російського церковного законодавства на події і процеси, що регламентували діяльність її монастирів та чернецтва. Висновки. Реформи XVIII ст. в Російській імперії у церковній галузі визначили законотворцем у питаннях Православної церкви Святійший правлячий Синод, який цілком і повністю підпорядковувався російському імперському уряду. Упродовж XVIII ст. було сформовано церковне законодавство, яке, з незначними змінам і доповненнями, діяло у ХІХ – на початку ХХ ст. і було поширене й на українські православні єпархії. Саме XVIII ст. в історії монастирів та чернецтва стало періодом докорінних і всебічних перетворень, суворої регламентації життя обителей, побуту і прав їх насельників. Головною рисою церковно-державних відносин ХІХ – початку ХХ ст. був тотальний контроль держави за життям Церкви. Під контролем Святійшого Синоду перебували питання заснування нових монастирів, надання їм статусу, прийняття в чернецтво та визначення його чисельності. Монастирі Київської єпархії означеного періоду перебували під управлінням єпархіального архієрея, мали право обирати настоятеля, якого своїм указом затверджував Святійший Синод. Чоловічі й жіночі обителі поділялися на три класи, були спільножительними і неспільножительними, з чітко визначеним Синодом штатом чернецтва.
Keywords