Радянський стадіон як простір конкуренції офіційних і неформальних моделей поведінки на прикладі Києва (1950–1980-ті роки)

Abstract

У статті розглянуто особливості стратегій поведінки вболівальників на радянських стадіонах у післявоєнний час. На прикладі Республіканського стадіону міста Києва проаналізовано конкуренцію між офіційно дозволеними, прийнятними моделями поведінки й альтернативними, які мали місце під час проведення футбольних матчів. Деконструкція образу «правильного» вболівальника, створеного радянською пропагандою, та його зіставлення з матеріалами усноісторичних інтерв’ю дає змогу дійти висновку про те, що практики радянських уболівальників на стадіоні й поза ним у день матчу фактично підважували монополію влади на місто. Величезна популярність футболу в Радянському Союзі й повсюдне його обговорення сприяли конструюванню вболівальницьких спільнот, ідентичність у яких творилася на протиставленні підтримки «наших» проти «чужих», ворожих команд. Принциповість футбольних матчів для зацікавлених радянських громадян перетворювала перегляд ігор на стадіоні на місце емоційної демонстрації вболівальницької ідентичності. Порушення громадського порядку, колективні «святкування» або маніфестації у разі незадоволення результатами гри, стихійні походи зі стадіону після матчу ставали частиною неусвідомленого спротиву встановленим владою моделям «правильної поведінки».

Keywords

• футбольні
• фанати
• вболівальники
• спільноти
• радянське
• суспільство
• стадіон
• перебудова