Запорозький субстрат у просторі "не-запорізької" Олександрівської фортеці (1770–80-ті рр.)

Abstract

Безперервна урбаністична історія сучасного м. Запоріжжя починається з часів Олександрівської фортеці (1770 р.) – однієї з фортець Дніпровської лінії, зведеної урядом Російської імперії на землях Запорожжя. Цей незаперечний факт слугує подразнювачем суспільної думки в умовах сучасного російсько-українського конфлікту, а дата заснування міста – об’єктом ревізії та псевдонаукових фальсифікацій. Чинник запорозького козацтва при цьому використовується лише для підкреслення абсолютної «іншості» нового населення. Для того, щоб довести безпідставність подібних тверджень, автор актуалізував представницький комплекс історичних джерел, насамперед документальних, картографічних і наративних. Завдяки цьому було з’ясовано реальні роль та місце запорозьких зимівників як безпосередніх сусідів і попередників Олександрівської фортеці. Аналіз конкретних життєвих ситуацій та біографічного матеріалу дозволили показати постійну присутність запорожців серед населення фортеці та її передмість. Зокрема, одружені козаки стали одними із перших міщан і торговців, що оселилися у форштадті, шукаючи безпечного місця мешкання в умовах чергової російсько-турецької війни (1768–1774 рр.). Значну частину т.зв. «колодників» (каторжників) також становили запорожці з числа засуджених гайдамаків. Відразу після ліквідації Січі (1775 р.) фортеця стає місцем перебування адміністрації Кінсьководського повіту, зокрема й запорозької старшини. Також вона була одним із пунктів базування дніпрових лоцманів-запорожців. Результатом здійсненої роботи стало переосмислення запорозької спадщини в минулому м. Запоріжжя (Олександрівська): було доведено, що в умовах імперського опанування краю наприкінці XVIII ст. козацьке населення часто було не тільки антагоністом, але й безпосереднім учасником колонізаційних процесів.

Keywords

• запорозьке козацтво
• запоріжжя
• олександрівська фортеця
• дніпровська лінія
• зимівник
• колодники