Аналітично-порівняльне правознавство (Oct 2024)

Звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років, як засіб пробації: окремі проблеми практики застосування

  • Ya.Yu. Bilas

DOI
https://doi.org/10.24144/2788-6018.2024.05.103
Journal volume & issue
no. 5

Abstract

Read online

У статті висвітлено окремі проблеми судової практики застосування інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням вагіт­них жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років, як засобу пробації. Констатовано, що на відміну від загальної норми про звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст. 75 КК України) положення ст. 79 КК України голов­но акцентовані не на можливості виправлення особи без її ізоляції від суспільства, а, переду­сім, на забезпеченні інтересів дитини. Такої ж позиції додержуються суди, коли, звільняючи визначених у ч. 1 ст. 79 КК України осіб від від­бування покарання з випробуванням, не моти­вують можливості виправлення зазначеної ка­тегорії без ізоляції від соціуму. З’ясовано, що у багатьох випадках суди також не враховують інтереси дитини, приймаючи передбачене ст. 79 КК України рішення. На підставі аналізу правоза- стосовної практики авторка дійшла висновку про дотримання судами тенденції «автоматичного» призначення досліджуваного інституту з огляду на саму обставину перебування винної у стані вагітності чи наявності на її утриманні дитини ві­ком до семи років. Наголошено на правильності правової позиції Верховного Суду, відповідно до якої, «автоматичне» застосування судами норми ст. 79 КК України на підставі належності винної до передбаченої вказаною нормою категорії осіб, є неприпустимим, оскільки його застосуванню повинна передувати оцінка особи правопоруш­ниці, можливості її виправлення без ізоляції від суспільства та забезпечення інтересів дитини. Встановлено, що, закріпивши положення щодо іспитового строку, який встановлюється звільне­ним від відбування покарання з випробуванням за ст. 79 КК України, законодавець не зазначив його мінімальної тривалості, сконструювавши відповідну норму таким чином, аби її можна було індивідуалізувати залежно від віку дитини за­судженої. При цьому, суди у своїх рішеннях не завжди зазначають конкретний вік дитини, що унеможливлює не тільки правильне визначення часових меж іспитового строку, а й застосуван­ня досліджуваного інституту взагалі. Авторкою виявлено, що окремі суди некоректно застосову­ють норму ч. 1 ст. 79 КК України стосовно визна­чення іспитового строку, оскільки встановлюють іспитовий строк, що перевищує межі часового проміжку, протягом якого жінку може бути звіль­нено від роботи у зв’язку з вагітністю, полога­ми й до досягнення дитиною семирічного віку. Зроблено висновок, що правильною практикою застосування судами передбаченого ст. 79 КК України засобу пробації є не лише встановлення стану вагітності чи наявності в засудженої мало­літньої дитини та визначення іспитового строку до досягнення останньою семирічного віку, але й урахування обставин вчиненого кримінального правопорушення, особи винної та інтересів ди­тини.

Keywords