Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія Право (Apr 2022)
Свобода вибору в контексті права на працю (за п. 1 ст. 40 КЗпП України)
Abstract
У площині трудового права висвітлюється проблема свободи вибору в контексті права на працю, яка осягається через вольове рішення людини, спрямоване на самовизначення щодо тієї чи іншої можливості, що має правове значення з усвідомленням власної відповідальності за наслідки. У силу цього свобода вибору у контексті права на працю розглядається як процес формування особистості у сфері праці через самого себе, завдяки власній волі щодо трудової діяльності. Теоретичне дослідження свободи вибору у контексті права на працю проводиться на прикладі розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу за п. 1 ст. 40 КЗпП України. Обґрунтовується, що свобода вибору у праві на працю при розірванні трудового договору за п. 1 ст. 40 КЗпП України забезпечується тим, що працівник має право обирати роботу зі всіх вакансій, які існують на підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі він працював, а також будь-яку іншу роботу, у тому числі і роботу за строковим трудовим договором. Наголошується, що межі свободи вибору працівника серед вакансій, які пропонуються роботодавцем у тому, що він може обрати тільки таку, яка відповідає його освіті, кваліфікації, досвіду. Тому, якщо на момент скорочення на підприємстві у штатному розписі є вакантні посади, проте посадові інструкції цих посад передбачають для претендентів наявність відповідного рівня освіти, спеціальних кваліфікаційних вимог, досвіду роботи тощо, яких у працівника, з яким розривають трудовий договір за п. 1 ст. 40 КЗпП України немає, роботодавець не зобов’язаний пропонувати такі посади працівнику. Підкреслюється, що свобода вибору в аспекті поворотного прийняття на роботу може бути реалізована за умови прийняття власником працівників аналогічної кваліфікації. Обґрунтовується, що свобода вибору роботодавця полягає у доцільності застосування п. 1 ст. 40 КЗпП України та передбачає його суб’єктивне право приймати рішення щодо ефективного розвитку підприємства, установи, організації, проте такі рішення не можуть виходити за межі його повноважень, визначені нормативними актами та статутом юридичної особи.
Keywords
