Літературний бренд, який (не) змінює канон: кейс Марії Матіос

Abstract

Марія Матіос належить до української літературної генерації так званих «вісімдесятників» (покоління, яке активно заявило про себе у 80-ті роки ХХ століття). Прозовий доробок письменниці значний, наклади – фантастичні для українського книжкового ринку, прихильність масового читача безперечна. Тобто маємо справу з літературним брендом. Однак цей дуже затребуваний видавництвами, читачами, перекладачами, відзначений багатьма преміями літературний бренд не увійшов у літературний канон. Літературна критика здебільшого відводить прозі Марії Матіос місце в так званій «масовій» літературі, твори письменниці відсутні в шкільній програмі. Прозові тексти Марії Матіос – це переплетення історичної та феміноцентричної тем. Але історична тема у прозі Матіос подається не зі звичного для подібних тем ракурсу. Читач не бачить історієтворчих поворотів і переворотів, які здійснюються зазвичай у столицях, він спостерігає за наслідками, що спричинили великі історичні події в маленькому буковинському селі Розтоки. Селі, яке для самої авторки є не периферією, а центром, бо вона в ньому народилася. І так само периферійною щодо патріархального маскулінного центру є «друга стать», від імені якої ведеться оповідь у більшості текстів письменниці. Жінки Марії Матіос проговорюють свої психологічні та тілесні досвіди виживання у часи великих соціальних потрясінь. Прозові тексти Марії Матіос осмислюють колоніальні травми української пам’яті, центруючи периферійне. Авторка залучає одну з найактуальніших деколоніальних наративних стратегій – архівний імпульс. Письменниця делегітимує офіційно трансльовану колишньою метрополією історію; акцентує на історії національного спротиву. Проза Марії Матіос важлива й потрібна для глибокого осягнення нашого літературного канону.

Keywords

• Марія Матіос
• сучасна українська література
• літературний канон
• колоніальна травма
• архівний імпульс у мистецтві
• наративні стратегії