Образ Грінченка-письменника в публіцистиці МУРу

Abstract

Творчість Бориса Грінченка по-різному оцінювалася протягом 20 століття. В СРСР офіційна наука то вихваляла його, то забороняла згадувати. Період 1940-х років з цього погляду важливий, оскільки є можливість побачити, як Грінченка оцінювали емігранти в час офіційної заборони. Мистецький український рух (1945–1948, МУР) був потужним сплеском активності митців-емігрантів. До кінця 1920-х років історики української літератури (І. Франко, С. Єфремов, О. Барвінський) вписали Грінченка в контекст покоління «вісімдесятників». Там йому відвели чільне місце «першого професійного письменника на Україні». Головним принципом побудови таких історій був популярний в той час поколіннєвий підхід. Тому дослідники зауважували, що Грінченко близький до «сімдесятників», проте розташовували його в іншому поколінні. МУР не був монолітним утворенням. У ньому постійно виникали дискусії та різні групи. Проте проведений аналіз свідчить, що учасники руху доволі високо цінували спадщину Грінченка. Вони відводили його творчості важливе місце в просвітницькому русі. Разом з тим Ю. Шевельов та В. Петров чітко означили неможливість розвитку поезії Грінченка в бік модернізму. Головним історико-літературним принципом у 1940-х роках стає стильовий. Тому учасники МУРу розглядають Грінченка не як представника покоління, а як носія певних стильових домінант. За їхніми оцінками, у прозі Грінченка утілилися досягнення європейської реалістичної прози 19 ст. У публіцистичних висловлюваннях представників різних груп МУРу він постає своєрідним маркером кінця домодерного періоду української літератури. У статті наведені штрихи до портрету Бориса Грінченка в українському літературознавстві. Такий портрет слід виписати, ураховуючи всі етапи становлення його образу протягом 20 ст.

Keywords

• Борис Грінченко
• Мистецький український рух
• поезія
• проза
• історія літератури
• покоління