Український селянин (Jun 2018)
ПОВСТАЛІ ГРОМАДИ: САМОВРЯДУВАННЯ СЕЛЯН У РОСІЙСЬКІЙ ІМПЕРІЇ В УМОВАХ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИХ ПОТРЯСІНЬ ПОЧАТКУ ХХ СТ.
Abstract
Охарактеризовано становище селянського самоврядування в умовах реалізації реформ 1906 – 1912 рр. Наголошено, що інституціоналізація колективної земельної власності сільських громад та їх суб’єктивізація наприкінці ХІХ ст. на тлі управлінської ретрадиціоналізації села зцементували корпоративні принципи функціонування нижчої ланки селянського самоврядування. Її революціонізація в 1902 – 1907 рр. свідчила про організований самозахист селянськими корпораціями своїх інтересів. Натомість суперечливою реформаторською діяльністю уряду в 1906 – 1911 рр., з одного боку, стимулювалися індивідуалізація земельної власності та соціальних взаємин на селі, але з іншого – колективна власність сільських громад на землю і надра зміцнювалася, а самі громади перетворювалися на територіальні спільноти. Застосовуючи традиційні механізми колективного самозахисту та організаційний потенціал свого самоврядування, ці громади чинили опір реформам, позаяк ті загрожували корпоративності села. Оскільки ж провідником нового аграрного курсу був бюрократизований волосний істеблішмент, це поглибило кризу самоврядування селян, провокувало його розкол і вело до втрати урядом важелів впливу на село.
