Українознавство (Mar 2020)
Методологічні засади соціокультурного повороту в українознавстві
Abstract
З урахуванням новітніх праць з історіософії та методології гуманітаристики у статті з’ясовуються об’єктивна необхідність, мотиви, сутність, особливості та наслідки соціокультурного повороту в українознавстві. Він трактується як певний злам у методології, переорієнтація дослідницьких стратегій науковців, перенесення акцентів на дослідження пріоритетної ролі людини, культури і духовності в суспільному розвитку, зміна оптики наукового пізнання та оновлення його методів на основі цивілізаційної теорії Й. Гердера, О. Данилевського, О. Мірабо, А. Тойнбі, С. Хантингтона, О. Шпенглера, К. Ясперса та ін., синергетики та міждисциплінарності. Соціокультурне трактування історичного процесу розглядається як альтернатива марксистському монізму та партійно-класовому підходу до культури. Наголошено на культурологічній традиції українознавства як інтегративної системи знань про Україну і українців, започаткованій у працях В. Антоновича, М. Грушевського, М. Костомарова, П. Куліша, В. Липинського, І. Лисяка-Рудницького, І. Огієнка, І. Франка, Д. Чижевського, С. Шлемкевича та ін., показано значення її потужного пізнавального потенціалу для подальшого дослідження історії, змісту та світоглядних основ культури і освіти, подолання і запобігання негативних наслідків комунізації суспільства та масової культури доби постмодерну. Розкрита взаємодія соціокультурного повороту з цивілізаційною парадигмою і антропологізмом українознавства як передумови утвердження людиноцентризму і подальшої інтеграції у світовий науково-інформаційний простір. В епіцентрі новітніх українознавчих студій В. Андрущенка, Л. Губерського, В. Горського, П. Кононенка, В. Крисаченка, М. Поповича, О. Рафальського, В. Шейка, М. Юрія та ін. перебуває українська людина як найвища цінність, безпосередній носій національної та цивілізаційної ідентичностей суспільства, алгоритм взаємодії людини, культури і соціуму як системи цінностей, морально-етичних норм та ментальності. Аналізуються нові виклики, які постали перед українознавством, його інтелектуальним потенціалом на тлі глобалізації, тривалої воєнної і гібридної агресії путінської Росії проти України, активізації імперської парадигми «русского міра», намагань кремлівських науковців заперечити окремішність українського народу, нав’язати маніпулятивні міфи про так звану «общую історію» та «штучність» державності України.
Keywords
