Вісник НЮУ імені Ярослава Мудрого: Серія: Філософія, філософія права, політологія, соціологія (Dec 2017)
ПРАВОВА МЕНТАЛЬНІСТЬ І ПРАВОВА КУЛЬТУРА: ПРОБЛЕМИ ВЗАЄМОДІЇ
Abstract
У статті представлені основні теоретико-методологічні підходи до аналізу сутності правової культури. Особливу увагу приділено розкриттю специфіки аксіологічного контексту даного соціального феномену. Поняття правової культури – багатогранне, багатоаспектне. Тому для його аналізу використовуються різноманітні теоретико-методологічні підходи. Серед них: суб’єктивний, діяльнісний, антропологічний, технологічний, якісний, соціологічний, аксіологічний та ін. Так, відповідно до суб’єктивного підходу під правовою культурою розуміється певний ступінь знання законодавства та поваги до норм права. Це дуже звужує поняття правової культури. За його межами опиняються такі суттєві явища, як правовий статус особистості, правова поведінка та ін. Насправді поза правовою культурою опиняються і самі правові норми, оскільки мова йде не про ці норми, а лише про ставлення до них. Послідовна реалізація зазначеного підходу при аналізі правової дійсності приводить до ототожнення правової культури з правосвідомістю. У відповідності до діяльнісного підходу правова культура розглядається як правотворча діяльність. Цим саме з правової культури виключаються інші, до того ж в не меншій мірі важливі, види юридичної діяльності, наприклад, правозастосовча діяльність, або діяльність громадян з підвищення свого правоосвітнього рівня тощо. З правової культури випадає уся репродукційна, відтворююча діяльність. Антропологічне розуміння правової культури виходить з того, що культура охоплює все, що відрізняє життєдіяльність людини і суспільства від природи, що існує, тобто всі боки людського буття. Виходячи з цього широкого розуміння культури, в науковій літературі можна зустріти досить широкі визначення правової культури. Зразком може бути розуміння правової культури як системи матеріалізованих та ідеальних елементів, що належать до сфери дії права і їх відбиття у свідомості й поводженні людей. Існують й інші підходи до розуміння правової культури. Її визначають як соціальний механізм, за допомогою якого забезпечуються у відповідності з досягнутим рівнем правової свідомості виробництво, зберігання і передача правових цінностей, інформації, традицій, що допомагають правомірній і соціально активній поведінці людей; як процес поступового розвитку правової дійсності, який постійно вдосконалюється; як вираження державного правового досвіду конкретних соціальних спільнот і індивідів в матеріальних і духовних процесах, продуктах життєдіяльності, в навичках і цінностях, які впливають на їх юридично значиму поведінку; як більш високу й містку форму правосвідомості; як правове середовище людей, сукупність текстів, будь-коли легітимованих як правових, і механізм з їх створення, зберігання і трансляції; як прогресивно-ціннісну частину актуального і юридичного буття правової системи. Не принижуючи плідності підходів до визначення поняття правової культури, що були наведені, ми приєднуємося до тих вчених, котрі дотримуються аксіологічного підходу до його трактовки. Даний підхід до пояснення специфіки і змісту правової культури є найбільш розповсюдженим. Аксіологічний підхід до осмислення культури дозволяє об’єднати її різноманітні якості навколо поняття цінності, оскільки цінності і обумовлюють ззовні, з глибин індивідуального і соціального життя те, що ми називаємо культурою народу і суспільства. Найважливіше значення в їх формуванні належить правовій ментальності. Зміст правової ментальності відображає процес правокультурного розвитку, що проявляється як в характері мислення, так і в образі дії. Він по-своєму унікальний. Це специфічний і невіддільний від соціальної ментальності. Правова ментальність грає активну роль у формуванні правової культури. Вона не дає трансформувати позитивне право в самодостатню, відірвану від соціального буття мляву юридичну догму, оскільки являє собою духовно-правову психологічну інваріанту, яка має консервативні форми відтворення властивих їй цінностей. Завдяки цьому правова ментальність виступає тим стрижнем, за допомогою якого правова культура суспільства функціонально забезпечує власну культурну специфіку, а правові системи зберігають національну ідентичність. Правова ментальність зберігає і передає наступним поколінням все цінне в правовій культурі, дозволяє запозичувати кращі зразки правової культури інших країн і відторгати чужі даній правовій культурі правові ідеї, теорії, норми. Найважливіше значення для забезпечення дії ментального механізму правової культури мають її функції. Правова культура виконує в суспільстві пізнавальну, регулятивну, нормативно-ціннісну, комунікативну і прогностичну функції. Правова ментальність дає можливість правовій культурі зберегти свою власну ідентичність, не розчиниться у множинних зіткненнях з іншими правовими культурами. Загальнолюдські, загальноцивілізаційні, етнічні, корпоративні, групові та інші правові цінності складають «генетичний код» правової ментальності, який обумовлює особливості правової свідомості та правової поведінки різних націй, народностей, соціальних груп і окремих індивідів. Через ці цінності правова ментальність формує свій власний неповторний духовний світ, що дозволяє їй розвинути свою внутрішню сутність і аксіологічний зміст. Завдяки цьому ціннісний «генетичний код» правової ментальності виступає ядром правової культури.
Keywords
